|
|
|
|
||
Управління репрографічними правами, заснування і роль організацій з управління правами на репродукування (ОУПР)
Пан Джон-Віллі Рудольф, Виконавчий директор Норвезької організацій з управління правами на репродукування „Копінор” (Осло), член Робочої групи з європейського розвитку (Брюссель) Міжнародної федерації товариств з охорони прав на репродукування (IFRRO).
Переклад з англійської Андрія Бондаря
Translated from English by Andrew Bondar
Мені дуже приємно виступати на цьому семінарі і познайомитися з авторами, видавцями та іншими людьми, котрі працюють у сфері захисту авторських прав. Я очолюю Норвезьку організацію з управління правами на репродукування „Копінор”, товариство правовласників, що здійснює колективне управління авторськими правами.
1980 року автори та видавці доручили „Копінору” навести порядок у справі несанкціонованого фотокопіювання книг, журналів, газет, нот і т.ін. у Норвегії. Це було зроблено шляхом запровадження ліцензій користувачів. Ліцензії дають користувачам дозвіл на легальне фотокопіювання за певну плату.
2002 року „Копінор” заробив 29.4 млн. доларів США. Враховуючи те, що населення Норвегії складає 4.5 млн чоловік, на душу населення це склало 6.53 доларів. На власні потреби „Копінор” витратив 9.8% доходів. Наш штат налічує 23 чоловіки. Зібрані гонорари розподіляються між норвезькими та зарубіжними правовласниками. Таким чином, автори та видавці отримують справедливу винагороду за використання їхніх творів.
Хочу поділитися з вами деяким досвідом і трохи розказати про різні моделі, що працюють в інших країнах. Сподіваюся, що ця інформація допоможе вам вирішити проблему нелегального копіювання, яка існує в Україні.
Також хочу привітати вас від імені міжнародної спільноти авторських прав. „Копінор” є одним із засновників Міжнародної федерації товариств з охорони прав на репродукування (IFRRO), яка організує товариства з колективного управління в усьому світі. IFRROзнає про цей семінар, і багато моїх колег із нетерпінням чекають на результати нашої зустрічі.
Створення Організацій з управління правами на репродукування (ОУПР)є одним із найпомітніших кроків уперед авторів і видавців за останні десятиліття. Бурхлива поява нових OУПРв усьому світі у 80-х та 90-х роках є вражаючим прикладом сили колективних дій у відповідь на виклики новітніх технологій. Дозвольте спершу сказати кілька слів про успіхи, що їх досягли OУПРта IFRRO.
1.1. Що таке OУПР?
ОУПР виникли у звязку з необхідністю ліцензування доступу до світових наукових та культурних друкованих творів через повноформатне фотокопіювання. OУПР є „організаціями-збирачами”, котрі ліцензують репродукування захищених матеріалів тоді, коли правовласники не можуть діяти індивідуально. OУПР діють на основі угод з правовласниками безпосередньо або через їхні асоціації і/або на основі діючого законодавства. Кожного року OУПР видають ліцензії сотням тисяч користувачів на копіювання мільйонів найменувань друкованої продукції, що видається в усьому світі.
Як правило, ліцензії OУПР дають дозвіл на копіювання частини публікації, в обмеженій кількості копій, для службового користування. Для збору платні та надання дозволів в інших країнах OУПР укладають між собою двосторонні угоди. Двосторонні угоди дозволяють обмінюватися повноваженнями у ліцнзуванні (якщо необхідно). На основі цих угод можна також виплачувати гонорари правовласникам через їхні OУПР. Ці угоди базуються на принципах, що діють у кожній конкретній країні, як це передбачено міжнародними конвенціями з авторських прав.
1.2. IFRRO: Міжнародні зв’язки.
Міжнародна федерація товариств з охорони прав на репродукування зв’язує між собою всі OУПР, а також національні та міжнародні асоціації правовласників. На засіданні OУПР в Осло у 1984 році було створено Міжнародний форум організацій з охорони прав на репродукування. 1988 року в Копенгагені IFRRO стала офіційною федерацією, уповноваженою представляти інтереси своїх співзасновників перед різними міжнародними організаціями, такими як WIPO(Світова організація інтелектуальної власності), ЮНЕСКО, Європейське співтовариство, Рада Європи. 1998 року Секретаріат IFRRO відкрив свою штаб-квартиру в Брюсселі. IFRRO має три головні цілі:
1) сприяти створенню OУПРв усьому світі;
2) сприяти формальним та неформальним угодам і зв’язкам між членами організацій та від їх імені;
3) підвищувати рівень обізнаності громадськoсті та державних установ про авторське право і про роль OУПРу здійсненні цих прав у відносинах між власниками і користувачами прав.
Національні ОУПР доклали надзвичайних зусиль у справі надання користувачам ефективного доступу до творів через фотокопіювання і одночасно – належної винагороди власникам авторських прав. 2002 року збори склали близько 450 млн. дол. США. Органи зі збору платні створено в 49 країнах [1] і створюються в багатьох інших. Завдяки інформаційним та освітнім програмам IFRRO, уряди, користувачі і власники прав в усьому світі стали більше знати про авторське право і поважати його. Разм з тим, у багатьох країнах все ще практикується нелегальне копіювання.
Власники прав у країнах, що розвиваються та у країнах з перехідною економікою також потерпають від масштабного піратства. І це є ще одним викликом організаціям із управління правами на репродукування у таких країнах. Якщо копіювання для організаціями для службового користування ще можна ліцензувати, то продаж нелегальних копій на ринку підриває сам фундамент видавничої галузі і його треба будь-що припинити.
IFRROстворив робочі групи і комітети для допомоги власникам прав у створенні органів зі збору платні за користування їх правами у тих країнах, де таких органів ще не існує [2].
З появою нових технологій ще більш важливими стають організовані та оперативні дії в інтересах користувачів і власників прав. Тому завдання, що стоять перед IFRRO, і солідарність його членів і надалі залишаються актуальними. Сьогодні багато ОУПР, окрім репрографії, активно займаються ліцензуванням цифрового копіювання. IFRROпостійно відслідковує і аналізує ті виклики і можливості, що з’являються з появою нових цифрових технологій.
2.1. Права на репродукування
Важливим моментом нашої дискусії є права на репродукування, що надаються нашими законами про авторські права. Згідно з цими законами,автор володіє виключним правом надавати дозвіл на репродукування своїх творів. Це право гарантує авторові фінансову винагороду за свою творчу діяльність, а отже і стимулює його до створення нових творів на благо суспільства.
Hа міжнародному рівні права на репродукування закріплені у Бернській конвенції з захисту літературних і художніх творів. Пункт 1 Статті 9 Паризького акту 1971р. (в редакції від 1979р.) говорить:
„Автори літературних і художніх творів, захищених даною Конвенцією, мають виключне право надавати дозвіл на репродукування своїх творів у будь-який спосіб та у будь-якій формі.”
Ексклюзивні економічні права авторів можуть здійснюватися таким чином:
2.2. Здійснення економічних прав через колективне управління.
У певних ситуаціях автори обєднуються з видавцями/продюсерами і створюють товариства із збирання гонорарів. Такі товариства найбільш відомі в області управління правами на музичні виступи, але різні види товариств займаються різними видами робіт. Та організація, яку представляю я, займається в основному друкованою продукцією, що копіюється.
Я, звичайно, знаю, що колективне управління правами не є чимось новим для України. Українська Агенція з авторських і суміжних прав (УААСП) є державним підприємством легальних авторів. ЇЇ створено з метою колективного управління авторськими і суміжними правами та правами спадкоємців авторів. Ще одним важливим завданням УААСП є робота з ліцензування використання аудіо- та відеопродукції.
Можна сказати, що колективне управління правами є дієвим способом тоді, коли індивідуально ці права здійснити неможливо. Колективне управління часто застосовується в тих випадках, коли існує велика кількість творів і/або велика кількість користувачів. У більшості країн організації з колективного управління працюють у приватному секторі. Ними володіють і управляють власники прав.
Слід зазначити, що якщо організації-збирачі платні в аудіо- та аудіовізуальній сфері в основному функціонують як єдині посередники в комерційному використанні творів, ОУПР відіграють зовсім іншу роль:
Публікуючи друковану продукцію, видавці надають її для постійного користування. ОУПР, зі свого боку, представляючи інтереси авторів і видавців, мають справу з третіми сторонами, котрі самовільно, без дозволу копіюють друковані роботи у некомерційних цілях для внутрішніх потреб.
2.3. Правові рамки і ліцензування репрографії.
ОУПР працюють у дуже широких і різних правових полях, а отже і у різний спосіб. Ми маємо справу з трьома основними видами правових режимів:
Оскільки Норвегія і Україна мають дуже схожі правові режими, дозволю собі детальніше поділитися з вами норвезьким досвідом.
2.4. Копіювання, дозволене законом.
У більшості країн законом дозволяється певне вільне копіювання для „добросовісного використання” або „особистого і приватного використання” [3]. У Норвегії закон дозволяє вільне копіювання для використання у колі сім’ї та друзів. Коли ми домовляємося з користувачами про умови ліцензійних угод, ми також домовляємося про ту кількість фотокопій захищених творів, яку можна вважати такою, що дозволяється законом, і за яку не треба платити. Це, як правило, від 2.5% до 7.5% від об’єму оригінала.
Ідея таких винятків із прав на репродукування – „для особистого користування” – полягає в тому, що той, кому треба зробити копії для власного навчання або наукової роботи, або для використання у приватному колі своєї сім’ї або друзів, не мусить витрачати час і сили у пошуках правовласника для того, щоб отримати дозвіл. (Законом також передбачені винятки для бібліотек, якщо копії робляться для архівації та інших бібліотечних цілей.)
Однак, якщо правовласники, через організацію колективного управління, можуть запропонувати прості бланкетні ліцензії за розумну ціну, об’єм копій „для особистого користування” і „для добросовісного використання” може бути зменшено.
Є кілька способівнелегального використання друкованої продукції. Деякі видання повністю передруковуються без дозволу і продаються на ринку. Тут мова йде про піратство. Із піратством миритися не можна – з ним мусить боротися держава.
Ми також знаємо про виготовлення фотокопій та цифрових копій глав/статей друкованих видань для службового користування в організаціях і установах. Тут мова йде про репрографічну репродукцію або репрографію. Під нею ми розуміємо:
Саме в таких випадках діють Організації з управління правами репродукування (ОУПР).
Міжнародна організація інтелектуальної власності оцінила об’єм фотокопіювання захищених матеріалів у світі. Статистичні дослідження, проведені організаціями з управління правами репродукування, показали, що кожного року у світі копіюється для внутрішніх потреб, в основному незаконно, приблизно 300 мільярдів сторінок книг, журналів, нот тощо. У це число не входить репродукція творів для піратської продукції, що йде на продаж.
У моїй країні – Норвегії, з населенням 4.5 млн. чоловік, згідно з численними статистичними розвідками, для внутрішніх потреб копіюється приблизно 650 мільйонів сторінок творів, захищених авторськими правами (це дорівнює 3.2 мільйонам 200-сторінкових книг). Копінор, норвезька ОУПР, сьогодні збирає платню з 80% цього обєму. Це означає, що ще 125 мільйонів сторінок копіюється щорічно нелегально.
Ця масова нелегальна репродукція з книг, газет, журналів, нотних текстів тощо має багато наслідків:
У північноєвропейських країнах стало очевидним, що для освітніх закладів фотокопії глав із книг та статей із журналів є незамінним засобом навчання. I зупинити таке копіювання неможливо. Тому альтернативний шлях передбачає укладення угод із користувачами від імені правовласників, за якими дозволяється копіювання за розумну винагороду.
У північноєвропейських країнах репрографічне ліцензування почалося в Швеції 1973 року, далі у Данії, Фінляндії та Норвегії 1980 року і в Ісландії 1985 року.
У Норвегії копіювальні машини увійшли до широкого вжитку приблизно з 1964 року. Через десять років, у 1974-му, асоціації письменників і видавців направили листа до Міністерства освіти, в якому вказували на те, що фотокопіювання в освітніх закладах перевищило дозволений законом рівень, і що копіювання призвело до зниження гонорарів авторів та фінансових втрат видавців.
Через шість років, у 1980-му, держава почала виплачувати компенсації за копіювання у середніх школах. Того ж року асоціації письменників та інших творчих працівників та видавців створили організацію „Копінор” для управління правами своїх членів на фотокопіювання.
У подальшому „Копінор” підписав угоди на фотокопіювання з користувачами, які представляли різні сфери суспільства:
Сьогодні „Копінор” видає ліцензії та збирає платню за репрографічну репродукцію в:
4.1. Кошти, зібрані „Копінором” у 2002р.
Ці зусилля принесли в 2002р. 29.4 млн. доларів США, або приблизно 6.50 дол. на душу населення. Збори по секторах можна відобразити таким чином:
|
$ |
|
|
Освіта: |
20.7 млн. |
|
Органи влади: |
3.0 млн. |
|
Бізнес, промисловість: |
2.3 млн. |
|
Церкви: |
1.6 млн. |
У різних країнах ОУПР мають різну структуру залежно від національних особливостей та законів. У багатьох з них правовласники є членами. Такого немає в північноєвропейських країнах, де членами ОУПР є асоціації правовласників. Членство у моїй організації „Копінор” мають тільки асоціації правовласників.
Основний портфель прав „Копінора” складається 21 асоціацією. Він поширюється через двосторонні угоди з організаціями інших країн. Дозвіл правовласника отримується на основі статуту асоціації, що є членом „Копінора”. Стаючи членом, скажімо, письменницької організації, ви дозволяєте їй управляти вашими репрографічними правами. Відповідна стаття статуту асоціації може звучати приблизно так:
Асоціація зобов’язується домовлятися і укладати угоди з користувачами на неексклюзивній основі про фотокопіювання або подібне репродукування (напр. цифрове копіювання) опублікованих творів членів асоціації.
Асоціація має право передавати право на ведення переговорів та укладення таких угод організації колективного управління.
Нашими членами є асоціації видавців, що належать до таких категорій:
З боку авторів, асоціації-члени „Копінора” представляють такі категорії:
Повний перелік асоціацій подано в Додатку.
Раду директорів „Копінора” сформовано таким чином, що вона представляє різні категорії акціонерів. 8 членів Ради обираються Загальними щорічними зборами:
1. Голова (незалежний)
2. Автори нехудожньої літератури
3. Автори художньої літератури
4. Журналісти
5. Композитори/автори слів до пісень/музичні видавці
6. Автори творів образотворчого мистецтва/ілюстратори/фотографи
7. Книговидавці
8. Видавці газет/журналів/спеціальної преси
5.1. Законодавча підтримка (розширена колективна ліцензія).
У північноєвропейських країнах ОУПР мають велику користь від законодавчо встановленої системи розширеного колективного ліцензування. Закон надає право асоціаціям правовласників у своїх відповідних категоріях представляти інтереси і збирати гонорари для правовласників – громадян даної країни або інших країн, які не є членами цих асоціацій.
Така система дозволяє асоціаціям првовласників, що представляють інтереси своїх членів, приймати рішення про укладання угод з користувачами на добровільній основі. У разі укладення угоди закон дозволяє користувачеві робити фотокопії з творів правовласників, які не є членами асоціації, уникаючи таким чином ризику судових позовів з боку таких приватних правовласників. Також, згідно закону, гонорари між приватними і організованими правовласниками мають розподілятися на паритетній основі.
Дана система містить в собі елемент обов’язковості, але він вступає у силу тільки тоді, коли асоціації, що представляють значне число правовласників, добровільно надають користувачеві право репродукувати твори своїх членів.
6.1. Угоди з користувачами.
Наші угоди з користувачами (ліцензії) як правило, надають їм законний дозвіл копіювати усю друковану продукцію, твори як норвезьких, так і зарубіжних авторів.
Як було сказано раніше, ми отримуємо мандати від приватних правовласників через асоціації, що входять до „Копінора” та шляхом укладення двосторонніх угод з іншими ОУПР. Розширена колективна ліцензія дозволяє нам збирати платню для тих, кого ми не представляємо за дорученням.
Угоди дозволяють користувачеві (школі, університету, урядовому відомству, приватному підприємству) копіювання у певних межах:
Обмеження:
Винагорода:
6.2. Статистичний облік.
Важливим аспектом діяльності ОУПР є облік копіювання, що здійснюється користувачами. Застосовуються різні методи, в залежності від обраного способу розподілу винагороди. Члени IFRROв даний час користуються наступними чотирма методами розподілу:
Розподіл по категоріям на основі
У Норвегії статистичний облік в усіх суспільних сферах проводиться раз на 4 або 5 років. Як правило, оплата і моніторинг здійснюється і користувачами, і правовласниками, і вони надають інформацію як для збору платні, так і для розподілу гонорарів.
Норвезькі власники авторських прав дійшли до висновку, що збір повної інформації про те, які саме твори, які саме видання копіюються, буде коштувати надто дорого і що така інвентаризація ляже важким тягарем на плечі користувачів. А тому було вирішено з’ясувати тільки, які категорії творів і які категорії видань копіюються, а гонорари розподіляти по відповідним асоціаціям.
З боку авторів було чітке бажання, щоб гроші розподілялися у формі грантів. Очікувалося, що персональний розподіл буде не тільки дорогим, а й призведе до того, що дуже маленькі суми розподілялися б серед великої кількості людей. Натомість, цільове надання більш суттєвих сум у формі грантів реально підтримувало авторів нових творів. Деякі кошти також ідуть на колективні потреби, такі як семінари, видання журналів тощо.
Видавці наполягають на отриманні винагороди вудповідно до об’єму продажу різних видів видань. Певна частина зібраних грошей також використовується на колективні цілі, на благо усій категорії правовласників. Наприклад, Норвезька асоціація видавців використала частину грошей на фінансування наших книжкових ярмарків.
Ми працюємо з 15 категоріями джерел (книги, журнали, нотні тексти, газети) і 15 категоріями матеріалу (текст, ілюстрації, музичні ноти, фотографії).
Окрім цього, ми вивчаємо ту місцевість, де живе автор, і ту країну, де виходить видання. Приблизно 20% коштів, які ми розподіляємо, ми переводимо за кордон, в основному до США, Великобританії, Німеччини і Швеції. Виходячи зі статистичних даних, асоціації-члени ОУПР домовляються про розподіл гонорарів. У Норвегії винагороди колективно розподілялися у 2002р. таким чином:
|
$ |
|
|
Автори нехудожніх творів |
7.0 млн. |
|
Автори художніх творів |
1.6 млн. |
|
Журналісти |
1.1 млн. |
|
Автори творів візуального мистецтва (в т.ч. фотографи) |
2.7 млн. |
|
Композитори, автори текстів пісень |
1.6 млн. |
|
Видавці книжок |
9.5 млн. |
|
Видавці музичних творів |
1.5 млн. |
|
Видавці газет і журналів |
1.1 млн. |
Ці кошти мають величезне значення у такій маленькій країні як Норвегія, з її населенням 4.5 млн. чоловік. „Копінор” відіграє значну роль у культурній сфері, забезпечуючи винагороду авторам і видавцям за копіювання їхніх творів. Разом з тим слід наголосити, що ті гроші, які ми виплачуємо, тільки частково компенсують ті втрати, яких зазнають правовласники через репрографію.
Нові цифрові технології відкривають широкі можливості для несанкціонованого користування і є серйозним викликом колективному управлінню правами.
Нові технології з цифровими копірами із сітьовим підключенням, зберігання інформації у цифровому вигляді, пересилка матеріалів через інфраструктуру, що постійно розширюється, ставлять надзвичайні виклики. Можливості Інтернету проти авторського права дуже тривожать уряди, законодавців та власників прав в усьому світі, і є предметом дискусій на багатьох форумах.
Не буду заглиблюватися у сфери електронних публікацій, Всесвітньої Сіті та мультимедійних засобів. Натомість розгляну цифрові технології з точки зору репрографії. На мою думку, тут зв’язок прямий, бо фотокопіювання стає цифровим.
На зміну традиційним фотокопіювальним машинам приходять цифрові копіри, які можуть сканувати, зберігати і пересилати авторські роботи у цифровому вигляді. Вони відрізняються багатьма передовими функціями. Вони працюють на основі методу сухого електростатичного копіювання з використанням лазерного променя, здатні функціонувати у сітьовому оточенні і навіть забезпечити сканування і комп’ютерний друк. Слід також зважити на їх здатність підвищувати якість друку, що реально покращує якість багатьох оригіналів. З допомогою цифрових технологій текст і ілюстрації стають чіткішими. Якість копії може стати кращою за якість оригіналу.
Портативні принтери/копіри, що найкраще підходять для індивідуального користування, можуть приймати і передавати інформацію. Вони забезпечують її найкраще зберігання у цифровому вигляді, а також цифрове та звичайне тиражування авторських робіт з паперових оригіналів для службового використання в організаціях, установах, на підприємтвах.
Зараз ми готуємося до бланкетного ліцензування цифрового копіювання. Під цим ми розуміємо укладання угод із користувачами, котрі наперед дають їм дозвіл на копіювання, за певну плату, незначних уривків публікацій для некомерційного службового використання, наприклад, у корпоративній мережі або цифровому архіві компанії. Ми вважаємо, що такі угоди багато в чому аналогічні до нині діючих ліцензій на репродукування, але нам, звичайно ж, доведеться по-новому сформулювати поняття „використання” і „плата за використання”.
До товариства „Копінор” часто звертаються з питань цифрового використання авторських робіт приватні підприємства, державні органи і освітні заклади. Люди бачать нові можливості для обміну інформацією і освіти з використанням корпоративних мереж, електронної пошти і т.д., а цифрове архівування значно полегшує пошук інформації. Враховуючи, що Норвегія крокує в перших рядах у плані використання цифрових технологій у світі, можна припустити, що ми поки що побачили тільки верхню частину айсберга. Навіть зараз багато користувачів роблять цифрові копії творів, захищених авторським правом, без урахування юридичних аспектів. Крім того, школярі і студенти часто беруть участь у створенні мультимедійних об’єктів з використанням фрагментів готових текстів, ілюстрацій, фотографій, музичних аудіозаписів і аудіовізуальних робіт. У певних випадках „Копінор” має співробітничати з іншими організаціями з колективного управління авторськими правами з метою пошуку простих рішень для задоволення потреб користувачів [5].
Автори і видавці в багатьох країнах уже привели чимало доказів того, що їх грабують за допомогою фотокопіювальної машини. Несанкціоноване копіювання підриває саму основу їх важливої діяльності з розповсюдження інформації, обміну знаннями і культурними цінностями. Конвергенція технологій, про яку я щойно говорив, може призвести до значного зростання рівня нелегального використання авторських робіт зі допомогою цифрових копіювальних приладів, швидких принтерів, електронної пошти, корпоративних і зовнішніх мереж, цифрового архівування і т.д.
Є надія на те, що проблему несанкціонованого цифрового використання авторських робіт буде вирішено технічним способом. На мою думку, розробка дієвих систем цифрового захисту і управління цифровими правами – це дуже довготривалий процес. У найближчому майбутньому користувачі матимуть швидкий доступ до більшості робіт як у друкованому, так і в цифровому вигляді (через Інтернет), і експлуатацію цих робіт користувачами зупинити неможливо. Висновок, як і у випадку з репрографією, такий: якщо їх не можна зупинити, треба брати з них гроші.
Дозвольте поділитися з вами двома важливими уроками, які ми за багато років засвоїли в Норвегії.
По-перше: не можна плутати поняття вільний потік інформації і потік вільної (безплатної) інформації. Книги, журнали, газети та ін. коштують грошей, і те ж саме стосується права робити з них копії!
По-друге, міжнародна спільнота мусить об’єднатися для того, щоб припинити нахабне розкрадання і несправедливу експлуатацію авторських прав за допомогою цифрових технологій!
На моє переконання, правовласники, органи виконавчої і законодавчої влади повинні дуже серйозно поставитися до проблеми несанкціонованого фото- і цифрового копіювання робіт, захищених авторським правом. Інакше існує ризик хаосу в області культури, якщо нелегальне відтворення і розповсюдження авторських робіт буде продовжуватися в умовах розквіту цифрових технологій. Єдина альтернатива такому розвитку подій, у моєму розумінні, - це створення добре налагоджених систем колективного управління авторськими правами.
Як рухатися вперед в Україні.
На мою думку, реальною і нагальною проблемою, що стоїть перед творчими працівниками та видавцями у вашій країні, є розробка методик ліцензування і збирання авторської винагороди за репрографічне і цифрове репродукування. Для цього їм усім необхідно обєднати зусилля. З тих даних,які я навів по Норвегії, видно, що правовласники можуть отримати величезну користь від якнайшвидших дій у цьому напрямку.
Творчі особистості – письменники, композитори, художники разом з ефективною видавничою системою є важливим фактором самобутності і добробуту кожної нації. Ми також розуміємо, що недостатній захист авторських прав підриває і виснажує саму основу творчості і розповсюдження авторських робіт. З іншого боку, ефективність колективного управління авторськими правами є важливим компонентом захисту авторських прав.
Зараз майбутнє авторського права як міжнародної системи поставлене під сумнів. Звичайно ж, долю авторського права не можна вирішити в якійсь одній окремо взятій країні. Я глибоко переконаний, що міжнародне співробітництво абсолютно необхідне для збереження авторського права. То ж як людина, що бере близько до серця інтереси норвезьких авторів і видавців, я звертаюся до кожного з вас:
Віддавайте всі сили для закладення надійних підвалин колективного управління авторськими правами в Україні через створення ефективних механізмів ліцензування! Пам’ятайте, що колективне управління звичайними та цифровими системами користування
John-Willy Rudolph
Kopinor, Stenersgt. 1A, N-0050 Oslo
E-mail:
Internet: www.kopinor.no
[1] ОУПР створено для збирання авторської винагороди за репрографію у 49 країнах: Аргентина, Австралія, Австрія, Бельгія, Бразилія, Канада, Чехія, Словакія, Колумбія, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Гана, Греція, Гонг-Конг, ПАР, Угорщина, Ісландія, Індія, Ірландія, Італія, Ямайка, Японія, Кенія, Литва, Малаві, Мальта, Мексика, Мозамбік, Нідерланди, Нова Зеландія, Нігерія, Норвегія, Філіппіни, Польща, Румунія, Росія, Сингапур, Словенія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Того, Трінідад і Тобаго, США, Великобританія, Уругвай, Зімбабве.
[2] Зараз робочі групи працюють у таких напрямках:
[3] Однак, такі винятки мусять узгоджуватися з концепцією „триступінчатого тесту”, закладеною в міжнародних конвенціях (див. Ст.9 (2) Бернської конвенції).
[4] Детальнй опис цих методик можна знайти на http://www.iffro.org/papers/distrib.html
[5] До речі, норвезькі організації з колективного управління авторськими правами вже співробітничають по лінії ClaraAssociationв області надання інформації користувачам (див. www.clara.no)